То б можна було писати й писати - але що напишеш, як ото до ранку плющить і вуха ніяк не проходять, бо позакладало, щоб їм... Умка, пліз, зрооби тихіше!
Ще поки застряг у пробці, дзвонить Жека Гусак й каже - ти не проб`єccя, бо навіть вхід заблоковано, черга. Тю, думаю, отакої... Щоб оце я - й не пробився?! Егеж...
Приїхав - насправді, Срака. Але хитрість у тому, що гардероб нафіг - і можна собі тулити крізь натовп, З моїм-то зростом та центнером живой ваги! Все, на місці. Навкруги - тільки знайомі обличчя, та ще й з різних кутів України.
Далі все, як уві сні - бо воно ж словами не пишеться, воно ж де завгодно - в ушах, у мурахах на шкірі, у волоссі дибом, але зрештою - в серці. Бо Олька як вшкварить ото - й все, наче й не було тих трьох років самотності.
А потім пішли Женьки - один, другий, третій, наче у той гримерці паспортиста заклинило. Але ж на обличчя усі різні, то хоч добре.
Три Женьки: Толочный, Галич, Отовчиц
Вадос проміж піснями все намагався поцілити комусь в око паличками - накидав їх повний зал, як у суші-барі. Й все намагавсь або завалити щось зі стелі, або йо@нутись на підлогу звідтіля ж.
Льошка зламав щось в гітароні, та виду не подав, поки на ходу ремонтувався, Костян маслав на басу за двох - певно не всі й помітили )
Потім Женька Третій нагнув матюків й виповз на барну, де врешті, ледве два рази не наступив у пиво. Минулося.
Чудили, махали, качали, хлопали, ржали й орали, виходили на "біс", де дуріли вже так, що я не знаю, як вцілів бар й макітри барменів.
Під кінець Вадос поняв, що все - ще одного "бісу" вже "Докер" не витримає, видряпався під стелю й звідки рухнув прямо на "кухню" й розшвирголяв ногами все залізо й каструлі.
Оскільки вже нема на чому було грати, Галич чомусь показав усім свою не дуже привабливу оголену сраку, і всі пішли пити.
Отак воно й було. Але з Кузьмою було інакше...Чи ні?!
